СТО́ПОР, а, ч.

1. Пристрій для зупинення або закріплення в певному положенні рухомих частин механізму машини. На валу [жатки] шпонками і стопорами закріплено три 9-зубцеві зірочки (Зерн. комбайни, 1957, 103); Рульовий стопор; // перен., розм. Перепона, перешкода у розвитку, ході якої-небудь справи, якогось заходу, явища. Стопор на шляху прогресу.

2. Механізм для закривання розливного отвору в сталерозливних ковшах. Розливальник підніме стопор, і сталь поллється у форму гарячим, нестримним потоком (Собко, Біле полум’я, 1952, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 731.