СТО́ЛЬНИК, а, ч. У Росії XIII-XVII ст. — придворний чин рангом нижчий від боярського, а також особа, яка мала цей чин (спочатку — придворний, що прислуговував за князівським або царським столом). Злостився Омелько й на дворян городових, які так щільно царя оточували, на всяких спальників та стольників (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 513); Стольник Головін Семен тримав у руках царський прапор (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 728.