СТОЛО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до столо́чити. Висока і густа трава не була столочена (Мирний, IV, 1955, 141); Схил вибалка був пологий і майже непомітно переходив у столочене війною кукурудзяне поле (Дмит., Наречена, 1959, 107); Де-не-де з-за тинів чи крізь шибки дивились очі на копитами столочену вулицю (Головко, І, 1957, 102); // у знач. прикм. На столочених травах лежала закурена ніч. Спали коні (Кор., Вогонь, 1968, 22); Михайлик оглядався по всьому полю.., чорному й столоченому (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 727.