СТО́ГНИ, гон, мн. (одн. сто́гна, и, ж.), заст., поет. Широкі вулиці, майдани. Не видно нікого в Ієрусалимі, Врата на запорі, неначе чума В Давидовім граді.. Засіла на стовпах (Шевч., II, 1963, 91); Настане час, і з тим новим псаломом [псалмом] Ми підемо по стогнах городів І воздамо з тимпанами та дзвоном Хвалу йому [Т. Шевченку], заступнику рабів (Стар., Поет. тв., 1958, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 723.