СТО́ВПЛЕНИЙ, а, е. Який стовпився. Собор святого Юра.. оглядав з гори.. безладдя неначе накиданих та стовплених домів (Н.-Лев., VII, 1966, 9); Капітан аж стрепенувся з обридження, побачивши на лиці сього чоловіка проблиск якоїсь звірячої радості, радості вовка, що бачить стовплене в огорожі стадо овець (Фр., VI, 1951, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 721.