СТО́ВПИЩЕ, а, с. Безладне скупчення великої кількості людей; натовп. Нещасливі стовпились коло багаття.. Коли це несподівано з того стовпища сміливо виступив один старий дідуган (Н.-Лев., VII, 1966, 168); Там, де ясно шугало вгору полум’я, чути було невгавний поплутаний галас людського стовпища (Гр., II, 1963, 294); Вартові.. суворо поглядали на стовпище селян (Досв., Гюлле, 1961, 57); // перен. Велика кількість кого-, чого-небудь, зосереджена в одному місці. Цілі стовпища куряви застилали світ (Л. Укр., III, 1952, 604); Білі довгасті пасма, одірвавшись од ніби нерухомого, а насправді неспокійного стовпища хмар, летять назустріч літакові (Перв., Дикий мед, 1963, 3); Раз він натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (Скл., Святослав, 1959, 14).
СТОВПИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до стовп 1, 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 721.