Про УКРЛІТ.ORG

стовбурчитися

СТОВБУ́РЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.

1. Підійматися вгору, стояти сторч (про шерсть, пір’я і т. ін.); наїжачуватися. З-під козирка, як солома, стовбурчився нестрижений чуб (Вас., І, 1959, 149); Вуса під носом стовбурчилися їжачком (Вол., Озеро.., 1959, 41); // Пробиватися з-під землі (про траву і т. ін.). Зворушливо-безпорадні пучки різьблених листочків, що стовбурчилися просто із землі,.. належали майбутнім лісовим велетням (Жур., До них іде.., 1952, 93); // Стояти, різко виділяючись, видаючись над чим-небудь. Сухе бадилля стовбурчилось на вгороді (Донч., Вибр., 1948, 220).

2. розм. Не прилягати щільно, не лежати рівно. З чужих сіл, з чужим хлібом поверталася Чайчиха в свою комірчину. Він горбом стовбурчився за її плечима і не радував (Стельмах, І, 1962, 290); Парусинова сорочка.. стовбурчилась на ньому, ніби її надимав вітер (Чаб., Катюша, 1960, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 720.

вгору