СТОВБУ́РЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. Підіймати вгору, ставити сторч (шерсть, пір’я і т. ін.); наїжачувати. Квочка.. сердито квоктала та стовбурчила пір’я (Коцюб., II, 1955, 14); // Робити кошлатим (у 1 знач.); // Супити. Стовбурчити брови.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 720.