СТОВБУРЕ́ЦЬ, рця́, ч. Зменш.-пестл. до сто́вбур 1. В рожевій воді стояли кучеряві берізки,.. відбиваючись у ній білими тендітними стовбурцями, як у дзеркалі (Коз., Сальвія, 1959, 196); Спотикаючись об низенькі стовбурці кукурудзи і соняшника, Галина.. перебігла город (Зар., Світло, 1961, 15); Сіянці першого сорту повинні мати прямий, рівний стовбурець, здерев’янілий верхівковий пагін і сформовану верхівкову бруньку (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 719.