СТОВБНЯ́К, а́, ч. Те саме, що праве́ць. Стовбняк — захворювання, при якому спостерігаються судороги жувальних м’язів.., а потім і м’язів тулуба, ніг (Лікар. експертиза.., 1958, 145); Дізнавшись, що хворий пробив ступню вилами, похитав [лікар] головою: — Чому ж учора не покликали? У вас почався стовбняк… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 504); Суфлер вголос читає мені текст ролі, а я мовчки стою.. Стовбняк минув — і я не своїм.. голосом випалив: «Слухай ти, моднице, ти чого так закопилила губу?» (Збірник про Кроп., 1955, 277); Опам’ятавшись після свого стовбняка, інтервенти.. стали безладно обстрілювати Хорли (Гончар, Таврія.., 1957, 340).

Стоя́ти (става́ти, ста́ти і т. ін.) стовбняко́м — те саме, що Стоя́ти (става́ти, ста́ти і т. ін.) стовпо́м (див. стовп). Піднявся [козак] та й впав, не зможе устати! Квилять дітки маленькі край його [нього], А жінка стоїть стовбняком у порога (Кост., І, 1967, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 719.