СТИ́РТА, и, ж., діал. Скирта. Ой згоріла стирта сіна на жовтім пісочку, Та й хто ж мені, молодому, випере сорочку? (Коломийки, 1969, 307); Глянь, серед поля ліворуч, Наче сестриці три поруч, Три стирти сіна ось близько (Фр., XIII, 1954, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 701.

Стирта, ти, ж. = Скирта. Найшли вони стирту сіна. Грин. II. 195. Уздріли вони та й забачили, що там сти́рта ста стоїть. Гол. II. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 204.