СТИК, у, ч.
1. Місце з’єднання, зіткнення двох кінців, країв чого-небудь. Потяг, помалу колихаючись і рівномірно стукаючи на стиках, почав одходити (Григ., Вибр., 1959, 371); Зовні вона червоною глиною помазала деревини, а на стиках — синькою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144); Найвідповідальніша робота при прокладанні трубопроводу — електрозварювання стиків (Наука.., 7, 1964, 25); // Лінія зіткнення, межа між чим-небудь. Київ та його околиці розміщені на стику двох вельми різнорідних за своєю природою тектонічних утворень — Українського щита і Дніпровсько-Донецької западини (Знання.., 12, 1971, 18); Знаючи давню німецьку тактику рватися в стик наших армій, командування зміцнило цей стик ударними резервами військових моряків (Кучер, Голод, 1961, 66); * Образно. З історії науки відомо: видатні відкриття відбуваються часто на стиках кількох наук (Вітч., 2, 1967, 152); На стику двох змін багатолюдно в просторому корпусі паровозного депо (Наука.., 4, 1970, 54).
2. спец. Те саме, що стикува́ння. Однією з головних умов успішного спаювання є щільний стик паяного твердого тіла і рідкого припою (Знання.., 2, 1966, 30).
∆ У (в) стик — з’єднуючи кінці. Щоб зварити.. дві залізничні рейки у стик, необхідно.. спалити два-три кілограми сталі (Веч. Київ, 1.ІІІ 1967, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 694.