СТИДИ́ТИСЯ, джу́ся, ди́шся і розм. СТИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., кого, чого, рідко ким, чим, без додатка, з інфін. Відчувати стид (у 1 знач.). Не багата я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду (Пісні та романси.., II, 1956, 6); — Ускочив я поміж інтелігентів. Ніхто вже мною не стидається, кождий вип’є зо мною склянку пива залюбки (Март., Тв., 1954, 216); — Ти б, Андрію, хоч би бики загнав пішов… Господи, яке то вже до лежні воно! Хоч би людей стидався! (Тесл., З книги життя, 1949, 23); Дивлячись, як працює батько, Сашко стидався принести зі школи четвірку (Собко, Біле полум’я, 1952, 26); Сльози пекли очі молодому козакові, і він, стидаючись свого м’якосердя, крадькома змахував їх рукою (Добр., Очак. розмир, 1965, 116); // Зазнавати почуття ніяковості, сором’язливості. Він почував, що вона знає про його любов, і не стидався свойого [свого] чуття (Фр., VII, 1951, 249); Данило почервонів. Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем (Смолич, Мир.., 1958, 28); // Не наважуватися, не насмілюватися зробити що-небудь через почуття стида. [Настя:] Знаєте, Костю, мені багато-багато всяких думок приходить у голову, хотілось би розпитать вас та й стидаюсь, щоб не сміялись (Вас., III, 1960, 165); Ось прийде Гафійка, покаже вам ту грамоту. Я говорила: повісь, нехай усі бачать. А вона в скриню сховала, стидається (Жур., Опов., 1956, 254); Я іще стидався взять за руки Дівчину веселу і просту (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 694.