СТЕ́РТИЙ, ЗІТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до сте́рти, зіте́рти. Лава була стерта й чиста (Н.-Лев., II, 1956, 405); Нерідко можна було бачити біля цього пам’ятника древньої архітектури і туристів, які.. намагались прочитати стертий дощами та людськими пальцями текст (Вільде, Сестри.., 1958, 516); Се не Марічка була, а якийсь мокрий лантух, синя кривава маса, стерта річним камінням (Коцюб., II, 1955, 332); Нікого не дивувало, що в одного плуга до краю були стерті п’ятки (Стельмах, II, 1962, 150); Вона вже не зважала на зітерті до крові пальці. Нестерпний біль розходився по всьому тілу (Хижняк, Тамара, 1959, 257); Молодість давно вже зникла за калиновим мостом, з-за якого нема вороття, врода зникла, зітерта жорстокими жорнами часу (Загреб., Шепіт, 1966, 391).

2. у знач. прикм. Пошкоджений, зруйнований тертям; який потоншав від частого довгого користування і т. ін. Над самою криничкою, на кам’яній рівній стіні, було видно стерті сліди якогось напису слов’янськими буквами (Н.-Лев., II, 1956, 125); По стертих східцях рундука в розчинений костьол влилась людей німа ріка (Гонч., Вибр., 1959, 313); Давид.. витягає шматок стертого напильника й починає зосереджено кресати вогонь (Стельмах, І, 1962, 127); // перен. Який втратив оригінальність, виразність, своєрідність; давно всім відомий. — Загоряєш, Петя? — Шофер пропустив мимо уваги цей стертий вираз, відчинив гараж, обійшов навколо машини (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 140); Коли поет притерпиться до слова стертого й невиразного, у нього й думка, і фантазія часом стають обважнілими, втрачають гостроту й рухомість (Про багатство л-ри, 1959, 303).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 692.