СТЕРЕГТИ́СЯ, ежу́ся, еже́шся, недок.
1. кого, чого, з інфін., без додатка, також із спол. як, щоб, чи. Бути обережним, пильним, оберігаючи себе від кого-, чого-небудь; остерігатися, боятися когось, чогось. З добрим дружись, а лихих стережись (Укр.. присл.., 1955, 141); Стережітесь, дівчаточка, Сміятись з нерівні, Щоб не було і вам того, Що тій титарівні! (Шевч., II, 1963, 100); — Чи ти ж знаєш Мелащині норови? Стережися, сину, щоб не взяв такої [дружини], як Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 315); Марусяк із власного досвіду знав, що в горах сто раз ліпше тікати, як гнатися. Навпаки, треба от було самому стерегтися, як би не оббіг та не підліз з другого боку Мочернак. І опришок, вискочивши на самий вершок, стежив (Хотк., II, 1966, 286); Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько (Вас., І, 1959, 207); — Хозар і печенігів ми мусимо стерегтись, мусимо боротись із ними, щоб жити… (Скл., Святослав, 1959, 47); Білка не боїться холоду. Стрибає собі по гілках та стережеться своїх ворогів (Коп., Як вони.., 1948, 84); — Це смілива операція за Дніпром, вона може мати успіх, але генералові Бабієву треба добре стерегтися різних несподіванок, — мовив він крізь зуби (Ю. Янов., II, 1958, 231); — І нащо тільки той Левко до лісу поїхав? Зовсім не стережеться (Стельмах, І, 1962, 605); // у знач. виг. Уживається як попередження про небезпеку. Він не бачить, що за ним басують коні, не чує, як кричать: «Стережись!» (Коцюб., І, 1955, 135).
◊ Стерегти́ся як вогню́ див. вого́нь.
2. Дбати про своє здоров’я, не доводити себе до хвороби, дбайливо уберігатися від неї; берегтися. Я здорова і стережусь (Л. Укр., V, 1956, 423); Коли б хоч не слабувати.. Вже й стережуся, а проте чогось нездужається (Коцюб., III, 1956, 170).
3. Пас. до стерегти́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 688.