СТЕБЛИ́ННЯ, СТЕБЕЛИ́ННЯ, я, с. Збірн. до стебли́на, стебели́на. Коли кулі з-за Дніпра вискали [вищали] над полинами, Тося припадала щільніше до землі і навіть накривалася зверху сухим стеблинням (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 477); Серед розтолоченого, змішаного з землею стебелиння лежав неживий Дробаха (Гончар, Людина.., 1960, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 678.