СТЕ́БЛИК, а, ч. Зменш. до стебло́ 1, 2. Він тримав у замурзаних землею руках якийсь в’ялий стеблик (Ю. Янов., Київ. опов., 1948, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 678.