СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до стебло́ 1, 2. Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Ол., Леся, 1960, 59); На високому гінкому стебельці росла лугова цариця — ромашка (Тют., Вир, 1964, 252); * Образно. Дивився він, як слово строге В дитячі запада серця, Як проростають потім з нього Тендітні, ніжні стебельця… (Воскр., І всерйоз.., 1960, 73); * У порівн. Ноги тоненькі, як стебельця (Хотк., II, 1966, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 678.