СТВОЛ, а, ч.

1. Частина вогнепальної зброї у вигляді труби, через яку проходять, отримуючи певний напрямок польоту, куля або снаряд. З ствола берданки і досі в’юнився тонесенький промінчик диму (Донч., II, 1956, 288); Глушак стоїть за п’ятнадцять кроків, тримаючи ствол маузера на зігнутій лівій руці (Довж., І, 1958, 102); Уралов зарився в копицю проса, виставив тільки ствол своєї гаківниці, під плече картуз підклав, щоб плече віддачею не розтрощило (Гончар, Тронка, 1963, 307).

2. гірн. Вертикально або похило розташована частина шахти, яка має вихід на поверхню. Він по стволу униз і вгору кліті під владний дзвін сигналів посила (Сос., Солов. далі, 1957, 28); Довідався [Іван], що розпочато будівництво нової шахти — № 8. Пройдено вже ствол і почато прохідку головного штреку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 30); Довгий шлях проходить вугілля від вибою до ствола (Рад. Укр., 21.V 1961, 2).

3. розм. Назва різних предметів, пристроїв, які мають форму прямої труби. Стволи двох димарів.. з кожним вінцем укладеної цегли все вище підносилися над будовами Новокаховського селища (Вол., Озеро.., 1959, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 675.