СТВЕРДНИ́Й, а, е.

1. Який виражає згоду з чим-небудь, який підтверджує що-небудь. Великий геній Леніна знав наперед про ці селянські думки, коли говорив про сто тисяч тракторів, про те, що селянин скаже своє ствердне слово: я за комунію (Цюпа, Назустріч.., 1958, 325).

2. спец. Який містить в собі підтвердження або певне твердження. Судження може бути ствердним або заперечним (Логіка, 1953, 49); Висновки експертів можна підрозділити на категоричні (ствердні чи негативні), в яких експерт стверджує наявність або відсутність тотожності, і вірогідні, або гадані (ствердні чи негативні) (Рад. право, 4, 1960, 106); Ствердна частка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 674.