СТА́РІ́ТИ, ста́рі́ю, ста́рі́єш, недок.
1. Ставати старим (у 1, 3 знач.) або старішим. [Xрапко:] Та вже, правду кажучи, — і старіти потроху я став, одставати почав (Мирний, V, 1955, 171); — Мариня, видно, вже зовсім старіє, якщо сприймає всерйоз цей дурненький жарт, — кидає їй зі злістю Зоня (Вільде, Сестри.., 1958, 511); Ішов час. Старіла, батракуючи на полях у графа Шенборна, вдова Терезія (Коз., Вісімсот.., 1953, 64); Дуби старіють непомітно, Не те що ясени тендітні (Мур., Осінні сурми, 1964, 16); * У порівн. — Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом,.. чорний вугіль сивизною вкривався, наче старів (Л. Укр., І, 1951, 293).
2. Ставати застарілим. Тільки пісня не старіє, така все юна, як колись (Сос., Щоб сади.., 1947, 123); Для самокритичного і вимогливого Самійленка власні твори старіли швидше, ніж вони могли дійти до друкарського верстата (Рад. літ-во, 12, 1966, 61).
3. спец. Змінювати свої форми і властивості під впливом різних фізико-хімічних умов або з бігом часу. Витрачаючи свою ядерну енергію, зірки поступово старіють (Наука.., 4, 1963, 37); Фотоматеріали під час зберігання «старіють», що виявляється у зменшенні світлочутливості і коефіцієнта контрастності (Довідник фот., 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 658.