СТАРУ́ХА, и, ж., розм. Жінка, що досягла старості. — Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… Вже старуха сива, а пам’ять молода не забулась… (Вовчок, І, 1955, 181); [Горицвіт:] Нема нічого гіршого, як мати діло з старухами (Корн., II, 1955, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 664.