СТАРОСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Бути старостою. Горе тому селу, де дурень старостує (Укр.. присл.., 1963, 112); Грицько Лисогорко ретельно виконував своє, перше в житті громадське доручення, справно старостував у новонародженому хоровому гуртку (Речм., Весн. Грози, 1961, 151); [Гаврило:] Скільки літ старостую, а ні разу без рушника не вертався (Кроп., III, 1959, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 663.