СТАРОРУ́СЬКИЙ, а, е.

1. Який існував у період, часи давньої Русі, пов’язаний з ними. У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам’яток, що відзначались би таким довголіттям, як «Слово о полку Ігоревім». Не одному поколінню митців дає натхнення краса і сила цієї найдорогоціннішої поетичної перлини староруського письменства (Рад. літ-во, 7, 1965, 76); Генетично пов’язані з творчістю староруської народності, українські думи та історичні пісні мають незаперечні риси спорідненості з найдавнішими з тих, що дійшли до нас, російськими билинами Київського та Новгородського циклів (Рильський, IX, 1962, 218); У IX-XI ст. найважливішим культурним центром стає велика староруська держава — Київська Русь (Укр. клас. опера, 1957, 12); // Який належав давній Русі. Усе село з своєю дерев’яною старою церквою схоже на малюнок, вирваний з історичного альбому, в котрому намальовані староруські городи Новгород або Київ (Н.-Лев., II, 1956, 401).

2. Те саме, що староросі́йський.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 661.