СТАРОЖИ́ТНІЙ, я, є. Який існував, жив у давні часи. У мистецтві завжди багато від дитинства. Це тонко вловив ще Маркс, говорячи про старожитніх греків (Літ. Укр., 17.Х 1969, 3); Вже античні греки та старожитні індуси користувалися дощоміром (Вітч., 1, 1974, 172); // Який виник, був створений у давні часи. — Я б вам всі ваші призбирані старожитні вази і черепи порозбивала, наколи б попала в нетерпливість (Коб., За ситуаціями, 1914, 89); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. у давні часи. Мав методи, признаться, старожитні Тодось у садовому ремеслі (Рильський, І, 1956, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 660.