СТАРОДЕ́ННИЙ, а, е, поет. Те саме, що старода́вній 1, 2. Лях гуляє! Нема Богдана червонить І Жовті Води й Рось зелену. Сумує Корсунь староденний: Нема журбу з ким поділить (Шевч., І, 1963, 104); Гомонять під Каневом селяни, Староденний Київ ожива (Рильський, II, 1960, 186); Порадь мене, мій предку староденний, Як людський вік продовжити нужденний, Як доступитись загадок буття? (Зеров, Вибр., 1966, 73); Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом Власних синів і зятів до свойого [свого] прегарного дому (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 660.