СТАРОВІ́Р, а, ч.

1. рел. Послідовник, прихильник старої віри; старообрядець. Сопкін був з старовірів й до цього часу нічого не пив і не курив (Вас., І, 1959, 349); Тарас Григорович частенько блукав з гіркою думкою, де б роздобути махорки на цигарку. Навіть це було важким питанням, бо майже всі козаки були старовіри і не курили (Тулуб, В степу.., 1964, 299).

2. перен. Людина, яка дотримується старих звичаїв, звичок, смаків і т. ін. Видно, що д. Наумович, коли кого нагадує у Росії, то тих старовірів, котрі сердились на Петра Великого за те, що він згодився змінити церковне письмо на гражданку (Драг., І, 1970, 329).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 659.