СТА́РКА, и, ж.
1. Сорт міцної витриманої горілки. Макшеєв розливав по чарках міцну старку (Тулуб, В степу.., 1964, 328); Старка пахла всіма травами полтавського степу, і були в тому букеті і чебрець, і деревій, і ромен-зілля, і материнка (Цюпа, Краяни, 1971, 289).
2. Стара птиця. Кури та індички в перший рік несучості дають в середньому більше яєць, ніж переярки або старки (Птахівн., 1955, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 658.