Про УКРЛІТ.ORG

старенький

СТАРЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до стари́й 1-3. Та най собі заспіваю, поки молоденька, Тоді буду газдувати, як буду старенька (Коломийки, 1969, 95); — Ой умер старий батько І старенькая мати, Та нема кому щирої Тії радоньки дати (Шевч., II, 1963, 176); На ліжку тім лежав старенький дід, мов голуб сивий (Фр., XIII, 1954, 55); Коридором санаторію проходить лікарка з старенькою вже медсестрою (Головко, І, 1957, 478); Вечірній вітер турбував стареньку нашу грушу (Л. Укр., І, 1951, 458); Старенький гусак, як увічливий кавалер, обережно веде під крило стареньку гуску (Вишня, І, 1956, 347); Хто вітриться кудись шукать якогось раю,Тому я приказку стареньку нагадаю: Там хороше, де нас нема (Гл., Вибр., 1951, 77); Хата хоч старенька, та чепурна, біла,видно, біля неї ходили хазяйські руки (Мирний, І, 1949, 129); На стареньких санях лежала вже ялинка. Василько почав лагодитись у дорогу (Коцюб., І, 1955, 80); На ньому була старенька солдатська шинель і студентський злинялий кашкет (Довж., І, 1958, 456); // у знач. ім. старе́нький, кого, ч.; старе́нька, кої, ж., пестл. Людина, що прожила багато років. Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш, Вибр., 1969, 411); Побідкалась старенька, стала жалувати дітей (Вас., І, 1959, 125); Не плач, не плач, моя старенька, твій син повернеться назад! (Сос., II, 1958, 443).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 653.

вгору