СТАНО́ВИСЬКО, а, с., рідко. Те саме, що стано́вище¹. Невиразне становисько завжди мучить, коли воно надто довго триває (Л. Укр., V, 1956, 344); Я не жонатий. Живу один лиш з матір’ю своєю. Становисько в мене гарне, є і маєток (Коб., III, 1956, 7); Я мав становисько професора в російському університеті (Драг., II, 1970, 550).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 646.