СТАНИ́НА, и, ж., техн. Основна корпусна (перев. чавунна або сталева) частина агрегату, машини, верстата і т. ін., на якій монтують усі вузли й деталі. Станина генератора постійного струму виготовляється з литої сталі або чавуну (Курс фізики, III, 1956, 211); Станина є однією з головних частин верстата. Це основа верстата, за допомогою якої з’єднуються всі його вузли (Верстати-гіганти, 1958, 44); Не один токар чи свердлувальник порівнював нишком її сяючий чистотою верстат із своїм і тоді в зручну хвилину ретельно протирав ганчіркою замащену брудну станину (Донч., VI, 1957, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 645.