СТА́НИК, а, ч.

1. заст. Верхня частина сукні від плечей до пояса (без рукавів). Сукня з коротким стаником; // Верхня частина жіночої сорочки (до підтички); // Ліф кофти; // Кофта. Станик і спідничка з грубого перкалю, добре вже зношені, не мали нічого спільного з пануючою модою і, очевидно, були власного крою (Фр., VI, 1951, 162); Вона глянула на маленький годинник, пришпилений брошкою-кокардою до станика (Л. Укр., III, 1952, 604).

2. діал. Безрукавка. Безрукавка з брижами —«станик».. виготовлена з фабричного матеріалу (Матеріали з етногр.., 1956, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 645.