СТА́ЛКА, СТА́ЛЬКА, и, ж., розм.
1. Довга вузька смуга. Підлога була застелена сталками вибіленого полотна, і Громський з жахом глянув на свої не дуже чисті туфлі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 352); Блискавично махнув [Юхим] сталькою віжок раз, удруге (Ле, Ю. Кудря, 1956, 342); // Довгий ряд чого-небудь; // Низка, разок (про намисто). Сталка намиста (Сл. Гр.).
2. Пасмо (довгого волосся, ниток і т. ін.). На лобі в неї рівний проділь, коси заплела в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Чорн., Визвол. земля, 1950, 101); Батіг у чотири сталки (Сл. Гр.).
3. Шар чого-небудь; пласт. По мілководді скрізь розляглося широколисте латаття, вкрило воду листом в три сталки (Н.-Лев., І, 1956, 103).
4. заст. Сталева пластинка в корсажі. Її пальці трохи тремтять, коли вона поправляє на собі заржавілі стальки. Ох, боженьку, як це так, що мама була колись ще стрункіша від неї (Вільде, Винен.., 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 641.