СТА́ЙНИ́ЧИЙ, чого, ч.

1. заст. Слуга, який завідував конюхами, конюшнями; головний конюх.

2. Те саме, що ко́нюх. Через вигін стайничий прогулював жеребця (Панч, На калин. мості, 1965, 244); Він приходив до стаєнь і допомагав стайничим напувати коні (Сміл., Зустрічі, 1936, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 637.