СТА́ЙКА, и, ж.
1. заст. Ряд кіп, полукіпків (пшениці, жита і т. ін.) на полі. — Люблю дивитися, як поле вкриється довгими стайками полукіпків (Н.-Лев., І, 1956, 587); Через лан пшениці, як це їй видно,.. — широкий розлогий степ: хвилюються хліба, по стернях стайками копи (Головко, І, 1957, 340); * У порівн. Село.. стоїть на горбах, наче стайки кіп (Кос., Новели, 1962, 101).
2. рідко. Зменш.-пестл. до ста́я 3. Злякана стайка куріпок пурхнула з-під копит і опустилась у високих бур’янах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 134); Голуби стайкою в’ються над ним [Даньком] (Гончар, Таврія, 1952, 30); Стежкою підіймаються люди — це чужі, не тутешні йдуть на заробітки в Таврію. Ідуть стайками по 5-6 чоловік (Ю. Янов., IV, 1959, 11); * У порівн. Містечко полотняне — Палатки на стерні — Мов стайка голубина, Біліє вдалині (Нагн., Вибр., 1957, 127).
3. діал. Те саме, що ста́я 2, 4. Коні вороні по стайках стоять (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 291); Усередині стоїща в багатьох місцях було поламане вориння, повалені пастуші стайки (Гжицький, Опришки, 1962, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 637.