СТАДІО́Н, у, ч. Комплексна спортивна споруда, яка складається з футбольного поля, майданчиків, бігових доріжок, трибун для глядачів, допоміжних приміщень і признач. для тренувань і змагань з різних видів спорту. На стадіоні є добре футбольне поле, легкоатлетичний, волейбольний і городошний майданчики (Рад. Укр., 21.VIII 1949, 4); В зелену чашу стадіону Людська вливається ріка (Дмит., Київські кручі, 1962, 174); * У порівн. Баржа заходить до затону розлога, мов стадіон, ледве вміщається в берегах (Гончар, Бригантина, 1973, 186); // Про людей, що заповнюють трибуни цієї споруди. Коли Гриня, як правий захисник команди, вибігає на поле стадіону, то й Віталій, і Сашко, і весь стадіон кричать йому: — Віва Куба! (Гончар, Тронка, 1963, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 635.