СТАВ, у, ч. Водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою. Придбали [дід та баба] хутір, став і млин, Садок у гаї розвели (Шевч., І, 1963, 310); Рибою кишів холодний став (Щог., Поезії, 1958, 167); Гать перетинала ущелину, перегороджуючи путь гірському струмкові, і утворювала невеличкий став (Вітч., 7, 1947, 56); За селом копали став (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 10); Природні умови України надзвичайно сприятливі для будівництва ставів і розведення в них риби (Наука.., 10, 1956, 21); Нагульний став; Нерестовий став; * У порівн. Зелені луки — як розлогий став (Зеров, Вибр., 1966, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 624.

Став, ву, м. Прудъ. Чому в ставу вода руда? мабуть хвиля збила. Мет. 113. Між ярами над ставами верби зеленіють. Шевч. Ум. Ставо́к, ставо́чок. Я плаваю…. по тім ставку. Грин. II. 339.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 193.

став = ставо́к (зменшене — ставо́чок) — водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою; М. Килимник пише: «Більшість ставів в Україні — високомальовничі, досить великі, … майже завжди окаймлені навколо (за винятком греблі) очеретом, рогозою, татарським зіллям, верболозом тощо, а греблі з обох боків обсаджені вербами… Верховини у ставках, за народним повір’ям, вважалися дуже небезпечними, і туди люди боялися заходити. Там була оселя водяного, там проживали водяні русалки, там мав оселю й очеретяний (чорт). Уночі у верховинах справляли свої гри русалки, а водяник ними керував. Очеретяний та болотяний висилали потерча́т (див.), які заманювали людей уверховину».Ой на ставу, на ставочку качечка ночує, не будемо, серце, в парі, душа моя чує (пісня); Високі на горі палати, Чималий у яру ставок, Зелений на горі садок (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 576-577.