СРІБНОКРИ́ЛИЙ, а, е, поет. Який має сріблясті крила. В’ється чайка срібнокрила (Черн., Поезії, 1959, 292); На зелені гори, на блакитні хвилі полетіть ви, мрії — птиці срібнокрилі (Сос., II, 1958, 244); Срібнокрила машина [літак]. Летить, мовби вітер (С. Ол., Вибр.. 1959, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 622.