СРІБЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., перех.

1. Покривати тонким шаром срібла (у 1 знач.). Сріблити ложки.

2. Надавати чому-небудь кольору і блиску срібла (у 1 знач.) (про іній, світло місяця і т. ін.). Колючий іній сріблив садовину, що, мов зачарована, дрімала (Ле, Вибр., 1939, 114); Проміння краплі сріблить дивно І сяє на листках (Рильський, І, 1960, 94); Світло місяця падає на крило літака й сріблить його (Шиян, Партиз. край, 1946, 6).

3. перен. Робити сивим. Сивина все більше й більше сріблила волосся на його голові (Скл., Легенд. начдив, 1957, 22); Дорослий [син] іде своїми шляхами-дорогами, зрідка згадує матір, а в неї він з голови не йде, серце сушить, сріблить волосся… (Збан., Таємниця.., 1971, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 619.