СПІ́РКА, и, ж.
1. Серйозна суперечка; сварка. Казала [Гаїнка] тільки, що була в матері і там при їй сталася спірка в діда Дороша з сином (Гр., II, 1963, 386); Онисько оселився в батьківській хаті доглядати москалевої худоби. І стала та худоба кісткою в горлі як в одного брата, так і в другого. Піднялася за неї спірка та ворожнеча між братами (Мирний, І, 1949. 217); — Батька твого за землю з світу зжив Когут., Підговорив Боярчука Микиту. Завели спірку за межі, і той мого Романа люшнею… Череп провалив… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 46); Від безпросвітних злиднів Глущуки не знали й дня, щоб не було в їхній хаті спірки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 9); // Сперечання, лайка. Марта, справді, пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку, а ще більше заводити з нею спірку (Горд., II, 1959, 291).
[Бу́ти] в спі́рці — порвати стосунки, не розмовляти з ким-небудь. Марко в спірці з дояркою Санькою був, що своїх корів занехаяла, а Маркові заздрила, насміхалася… (Горд., Дівчина.., 1954, 13).
2. Те саме, що спір1 1. [Петро:] Та об чім у вас спірка?.. [Печариця:] Ганні Васильовні не подобалися мої думки (Мирний, V, 1955, 147); [Маша:] У нас маленька спірка на історичну тему, товаришу Лотоцький (Мик., І, 1957, 238); Ці спірки про сюжет перетворилися для нас у щось на зразок шахової гри без дошки (Донч., VI, 1957, 621).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 531.