СПІРИТИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до спіритизму, пов’язаний з ним. Я взагалі давно вже втратила віру в «духів» і спіритичних і всяких інших (Л. Укр., V, 1956, 396); // Прикм. до спіри́т. Звичайно, в спіритичні здібності безжурного опецькуватого Юрченка ніхто не вірив, але весело було дивитись, як він самозаглиблено засукував рукава, робив надмірно серйозне обличчя (Кир., Вибр., 1960, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 531.