СПІ́ЛІСТЬ, лості, ж. Якість і стан за знач. спі́лий. Збирання льону [треба] провадити в ранній жовтій спілості (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 224).

∆ Спі́лість гру́нту — стан грунту, готового під посів або посадку сільськогосподарських культур. Весняне переорювання провадять при нормальній спілості грунту і відразу ж пускають борони або шлейфи (Овоч., 1956, 61); Спі́лість лі́су — стан лісу, придатного для використання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 527.