СПІ́ЛИЙ, а, е. Який поспів (про плоди, овочі, злаки і т. ін.); дозрілий, достиглий. Як блідную покаже осінь твар І спіла овощ пожовтіє, Він трусить яблука і сушить на узвар (Бор., Тв., 1957, 58); Чорний дрізд у муравах шовкових Шукає спілих, медових ягід (Рильський, І, 1960, 202); Очі.. бачать рухливе золото спілих хлібів (Стельмах, І, 1962, 293); Ще не розпрощався [дуб] з торішньою одежиною — сухим кучерявим листям, серед якого де-не-де висіли спілі жолуді (Гжицький, Опришки, 1962, 217); *Образно. Вже спілого літа він одвозив дядині кадубець меду (Гуц., Скупана.., 1965, 22).
∆ Спі́лий грунт — грунт, що за своїм фізичним і біохімічним станом готовий під посів або посадку сільськогосподарських культур; Спі́лий ліс — ліс, який досяг граничного віку й придатний для використання.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 527.