СПІ́ЗНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і рідко СПІЗНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПІЗНИ́ТИСЯ, спізню́ся, спі́знишся, док.

1. Приходити, приїжджати або наставати пізніше, ніж треба; запізнюватися. Роман став пізно вертатись додому, вранці все засипав, все спізнювався до роботи на поле (Н.-Лев., VI, 1966, 318); З якогось провулка вибігли двоє дівчаток, що, видно, спізнювалися до школи (Жур., Вечір.., 1958, 284); Ніхто з братів.. На пі́внічні відправи не спізнявся, У божій службі не дрімав важкій (Фр., XIII, 1954, 290); — Спізняються газети, де я живу (Сос., І, 1957, 337); — Пора, запрягайте,— чути було голоси,— щоб не спізнитись нам на станцію! (Вас., І, 1959, 116); Спізнитися на виставу актор не може ніколи (Смолич, Театр.., 1940, 8); // Затримуватися, бути де-небудь довше, ніж передбачалося. «Піду я хоч одвідаю свою матусю,— думає [Наталя]..— Може, востаннє попрощаюсь… Хоч побачу своє село.. Спізнюся, то мати проведуть» (Вовчок, І, 1955, 100); Від обори, спізнившись, поспішає один серед пустки маленький гусій (Коцюб., II, 1955, 58).

2. з чим і без додатка. Здійснювати, виконувати що-небудь пізніше, ніж треба. Не знав [Кузьма] ні любові, ні жадоби до землі.. Якось завжди спізнювався з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював (Стельмах, II, 1962, 296); Цар під старість оженився (За походами спізнився) І на горе, на біду Взяв царицю молоду (Перв., Райдуга.., 1960, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 525.