СПІ́ЗНЕНИЙ, а, е. Який спізнився; запізнений. Проїздять останні спізнені екіпажі (Коцюб., II, 1955, 427); Особа спізнена швиденько увійшла (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 43); Останнього дня перед від’їздом надійшла.. спізнена листівка від Івонка (Вільде, Б’є восьма, 1945, 134); // Який відбувся, стався, настав і т. ін. із запізненням; пізній. Воно [село] тепер тулиться в своїх садках, що задля спізненої весни тілько що покрилися сріблястими бруньками (Фр., VIII, 1952, 9); Ти — як удар святого грому, Як дощ для спраглої землі. Тобі несу і відкриваю Я й радість, ніжну та безкраю, І блідні, спізнені жалі (Рильський, І, 1960, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 525.