СПІВУ́ЧАСТЬ, і, ж. Спільна участь із ким-небудь у якійсь справі, діяльності і т. ін. Усі свідки сих страшних розкопок стояли, мов осуджені, немов усіх їх прилапано [спіймано] на співучасті в страшнім, нелюдськім злочині (Фр., IV, 1950, 48); — Може бути такий варіант,— почав він, роздумуючи, і його погляд обійшов усіх — від Петра до Проценка і Савки, закликаючи кожного до співучасті в нараді (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 521.