СПІВРОЗМО́ВНИК, а, ч. Той, хто розмовляє, говорить із ким-небудь; учасник розмови, бесіди. Діалог завжди повинен розкривати і суть розмови, і взаємини між тими, хто розмовляє, а також і характер кожного з співрозмовників (Смолич, Перша книга, 1951, 75); Розмовляв він завжди спокійно, по-діловому і називав співрозмовника лише на прізвище, явно ігноруючи ім’я та по батькові (Збан., Малин. дзвін, 1958, 11); Він виявився чудовим співрозмовником, палко закоханим у свою рідну Полтавщину (Минко, Повна чаша, 1950, 7); * Образно. А співрозмовник в тебе завжди є — Це зошит в коленкоровій оправі (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 520.