СПІВОМО́ВКА, и, ж. Гумористичний вірш, в основу якого покладено анекдот, прислів’я і т. ін. Співомовки [С. Руданського]..— це блискучі вірші-гуморески, часто сатиричного характеру, спрямовані проти потворних соціально-побутових явищ (Іст. укр. літ.. І, 1954, 323).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 519.

співомо́вка — гумористичний вірш, в основу якого покладено анекдот, прислів’я і т. ін.; пор., у С. Руданського: «Хто буде їсти?» — пан питає. «Я йду!» — циган каже. «Хто йде жати?» — пан питає. «То громада скаже!»; народними співомовками-афоризмами стало багато пісенних (часом анекдотичних) цитат: «І жив — не любила, і вмер — не тужила, і на лавцілежить, і не буду тужить»; «Ішла баба-гомонуха, гаман загубила, а я йшов та й знайшов, мене мати била», — «Нащо тобі, мій синочку, цей гаман іздався?» — «На табаку, на тютюн, щоб не розсипався!»; «Оженився навісний та взяв біснувату, та не знали, що робити, підпалили хату».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 574-575.