СПІВКУ́РСНИК, а, ч., рідко. Те саме, що одноку́рсник. У дверях аудиторії стоїть незграбний, широкоплечий Степура, їхній друг і співкурсник (Гончар, Людина.., 1960, 8); За нею впадали в інституті співкурсники (Збан., Малин. дзвін, 1958, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 518.