СПІВВИ́ННИЙ, а, е, юр. Винний у чому-небудь разом із кимсь. Вона бачила не раз батька, що впадав у розпуку, коли не міг знайти робітників, і мимоволі вважала їх співвинними в руйнації батьківського маєтку (Кобр., Вибр., 1954, 102); Дарку знову огортає страх. Вже не за себе, але за тих незнайомих співтоваришок, співвинних у цій справі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 516.